Я народилася у атеїстичній родині. Мої батьки у силу історичних і політичних подій 20-го століття, що тоді склалися були атеїстами. Папа був хрещений у дитинстві, а мама взагалі не була охрещеною. Тому я була вихована як атеїстка і також не була охрещена. Свою віру я знайшла вивчаючи у художньому вчилищі ім. М. Б. Грекова (РХУ) предмет Історії мистецтва. Пам'ятаю, як на другому курсі ми проходили епоху раннього Відродження (Ренесанса) та знайомилися з фресками Джотто. Наш викладач показував репродукції цих фресок, якими митець Джотто розписав стіни католицьких храмів в Італії у 12 столітті та Базиліку, присвячену святому Франциску в Ассизі.
16 січня 1994 року у віці 25 років я прийняла обряд хрещення і дуже хотіла при хрещенні взяти ім'я Франциска, на честь цього святого, який через мистецтво привів мене до Бога, але у Господа були свої плани. Мій хрещений батько Мануел – з Анголи, він був студентом Ростовського Університету, запропонував мені взяти ім'я Феліціата, а я не стала заперечувати.
У серпні цього ж року ми з моєю подругою приступили до розписів каплиці Римо-католицької парафії в Батайську. Розписи стін були присвячені життю св. Франциска.
Працюючи над розписами, ми жили при монастирі сестер Місіонерок Святої Сімейства від Болеслави Ламент і звичайно ж влилися в життя невеликої громади сестер та священика, які працювали не лише в цій парафіі, а й у приході м. Новочеркаськ, м. Таганрог та новостворених парафіях у Автономній республіці Калмикії. Щоранку ми були присутні на Святій Месі під час якої настоятель завжди молився про благословення для нас для роботи над розписами в цій каплиці. Живучи таким насиченим духовним життям я зрозуміла що Бог кличе і мене на служіння Йому!
Працюючи творчо та натхненно над малюнками стін присвячених св. Франциску, я почула голос свого покликання. Поділилася своїми думками із сестрою катахеткою, яка ще у 1995 році готувала мене до хрещення. Це була с. Павла. Вона має богословську та світську вищу освіту (факультет психології Ростовського державного педагогічного університету). Сестра підтвердила що бачить у мені покликання і вона була б рада, щоб я вступила до їхнього монастиря, але у мене, як на її погляд францисканська духовність, а їхня громада має ігнаціанський духовний напрямок. Тоді вона порадила мені написати листи до кількох жіночих францисканських монастирів, які своєю діяльністю були мені зрозумілі та близькі. Так було обрано сім жіночих конгрегацій і я надіслала до них свої листи. Залишалося тільки молитися, щоб Господь допоміг мені і вказав який шлях Він для мене обрав. Пам'ятаю, що коли послала листи поштою, то попросила Бога допомогти мені визначитися з вибором. У голові народилася думка - який лист прийде першим, на нього і зверни увагу! Минуло більше місяця, а відповідей не було. Мені навіть ставало прикро. Не невже я не заслужила хоч на крихітний лист! Час йшов. Я була у своїй кімнаті. Увійшла моя мама. "Наташа, тобі лист" - сказала вона. Я щось малювала за столом і сиділа спиною до неї. Обернувшись, я побачила у її руках великий конверт. Мене це дуже вразило. Листів такого великого розміру я ніколи не отримувала. Розкривши його, я просто завмерла від подиву! У конверті лежала репродукція фрески Джотто «Святий Франциск проповідує птахам»! Ще в конверті були дві інформаційні листівки. В одній йшлося про Матері Єлизавету Розу Чацьку засновницю сестер Францисканок Слугінь Хреста, народженої в Україні у м. Білій Церкві. Друга розповідала про історію та діяльність сестер ФСК, які працюють, реабілітуючи незрячих. Але листа від самих сестер не було у цьому конверті. Це для мене здалося дивним. Натомість, наступного дня в нашій поштовій скриньці опинилося відразу три листи з різних жіночих конгрегацій, серед яких був лист від генеральної матері від сестер ФСК. Тоді я згадала, що обіцяла Господу, що дивитимусь на той лист, що прийде першим. Оскільки їх прийшло відразу три, то лист із репродукцією св. Франциска випередил їх, щоб я могла зробити вибір. Так святий Франциск допоміг мені обрати моїх сестер з якими я зараз зтісно співпрацюю. Щоб розпізнати правильність цього вибору, я пішла на духовну бесіду з настоятелем о. Ярославам Вишневським і почула такі слова: "Пам'ятай, твої майбутні вихованці ніколи не побачать твоїх картин". Вибір було зроблено. Почалося листування з матір'ю генеральною с. Горетті із конгрегації сестер Францисканок Слугінь Хреста.
7 вересня 1996 року я вийшла з поїзда, який доставив мене до залізничного вокзалу м. Харкова. На платформі мене зустріли с. Фаб'яна (FSK) та с. Марістелла (FSK). А через три тижні я вже їхала до Польщі у Ляски що під Варшавою, до реабілітаційного центру для дітей із порушенням зору, який разом із світськими співробітниками ведуть сестри Францисканки Слугині Хреста. Там у мене був перший досвід духовного життя та роботи з незрячими дітьми. Пам'ятаю, ми вели духовну бесіду із с. Анітою (FSK) керівницею постулату. Розмовляючи з нею я розповідала про свою історію життя та роботу над розписами в каплиці у Батайську і про те, що я й припустити не могла, що поїду вступати до монастиря наших сестер, а не до сестер від Болеслави Ламент що працювали у моєму приході. На що сестра мені відповіла: Це чудо Боже! Адже в Небі Мати Болеслава Ламент та Мати Єлезавета Чацька зараз розмовляють разом і Мати Єлизавета просить Мати Болеславу віддати тебе для служіння незрячим дітям. Навіть якщо ти не станеш сестрою монахинею, ти завжди можеш бути чудовим педагогом для цих дітей! Тоді слова с. Аніти мене дуже здивували, а тепер я бачу, що через них Господь відкривав зміст мого покликання! Через півтора місяці я попросила прийняти мене до конгригації сестер ФСХ.
Я була прийнята до аспірату і повернулася до Харкова. Після приїзду одразу отримала «бойове хрещення». Сестри Міріам та Фаб'яна відправили мене до м. Херсона, щоб супроводжувати одну нашу незрячу підопічну і допомогти перевезти до Харкова її хвору сестру (також незрячу). Вона була у дуже тяжкому стані і за нею не було кому доглядати . З Божою допомогою я поїхала в зовсім незнайоме місто з незрячою жінкою і допомогла їй впоратися з цим завданням. Коли я повернулася до Харкова та їхала автівкою з о. Антоном що зібрав мене з железнодорожного вокзалу, то памятаю про дивне відчуття проїжджаючи вулицями Харкова. Тоді я відчула таку насолоду в серці, яку ніколи не відчувала у житті. Це не передане почуття дало мені зрозуміти, що Харків — це те місто до якого мене покликав Господь. І що саме тут я служитиму Йому у тих людях, до яких Він мене пошле. Я й припустити тоді не могла, що моє покликання бути дівою присвяченою Богу у Делі Матері Єлизавети Чацької, засновниці сестер ФСХ, бути викладачем рельєфного малювання та образотворчого мистецтва у Харківській спеціальній школі ім. В. Г. Короленка (для дітей із порушенням зору) буде тісно пов'язане з Харковом. Але про це трохи згодом.
У червні 1998 року я виїхала з Харкова та з України, щоб продовжити свою духовну формацію у новіціаті сестер ФСХ у генеральному будинку, який розташовувався у мальовничому та історичному центрі Варшави під назвою Старе місто.
2000 року я залишила новіціат та вийшла з конгрегації сестер ФСХ. Півтора року, що я провела в новіціаті, було часом духовної темряви та очищення (так казали мені мої духовні наставники: святої пам'яті о. Андрій Санторський, який був не лише духовним наставником сестер ФСХ, а й наставником дів присвячених Богу, а також о.Станіслав Хоїнка). Це випробування яке я мала пройти, щоб підготуватися до нового етапу мого духовного життя. Залишивши конгрегацію моїх сестер, я ненадовго повернулася до мого міста Ростов-на-Дону.
Пам'ятаю, як мені важко було знайти роботу, адже на той момент художники-дизайнери були затребувані лише з знанням графічних програм і роботи на комп'ютері, а в мене таких знань не було. Щоб підвищити свою кваліфікацію, я закінчила комп'ютерні курси з графічних програм, але Господь мав свої плани. Він не хотів, щоб я відійшла від духовного життя і втратила в мирської метушні своє покликання. Саме Він допоміг мені влаштуватися на роботу секретарем і катахеткою у Римо-католицькій парафії Таємної вечори Ростова-на-Дону. Мій перший день роботи був 15 травня, і для мене це було не випадково. Це день відходження до Дому отця блаженної Матері Єлизавети Чацької. У цьому я бачила її опіку та підтримку. Я пропрацювала лише три місяці та Господь знову покликав мене до Харкова. Я приїхала на Перші обітниці однієї з сестер, яка запросила мене на них, а далі Господь Сам визначив мою подальшу життєдіяльність. Настоятель харківської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії о. Юрій Земінський (MIC) на прохання сестер ФСХ, що працювали при парафії, попросив мене допомогти в роботі гуртка з в'язання у Харківській гімназії-інтернаті для незрячих дітей ім. В. Г. Короленка.
Зараз я згадую слова мого першого настоятеля в м. Ростов-на-Дону о. Ярослава Вишневського – «Пам'ятай, твої майбутні вихованці ніколи не побачать твоїх картин». Тепер я розумію, що сама маю стати очима для них. Допомогти їм побачити світ прекрасним і відчути всю красу, яка оточує нас, розкрити їх творчий талант і передати своє неповторне відчуття внутрішньої краси через уяву, передаючи її у рельєфному малюнку.
Бути дівою посвяченою Богові – це велика відповідальність перед Господом, тому що треба нести Його світло людям і не заступити собою це Світло.
У серпні цього ж року ми з моєю подругою приступили до розписів каплиці Римо-католицької парафії в Батайську. Розписи стін були присвячені життю св. Франциска.
2000 року я залишила новіціат та вийшла з конгрегації сестер ФСХ. Півтора року, що я провела в новіціаті, було часом духовної темряви та очищення (так казали мені мої духовні наставники: святої пам'яті о. Андрій Санторський, який був не лише духовним наставником сестер ФСХ, а й наставником дів присвячених Богу, а також о.Станіслав Хоїнка). Це випробування яке я мала пройти, щоб підготуватися до нового етапу мого духовного життя. Залишивши конгрегацію моїх сестер, я ненадовго повернулася до мого міста Ростов-на-Дону.
Таким чином я повернулася до Харкова і почала жити та служиння Богу через служіння та работу з незрячими, у зтісній співпраці з моїми сестрами Францисканками Слугинями Хреста. В такому служінні я провела два роки і зрозуміла, що не можу жити, не служачи незрячим, що це моє життя і моє покликання. Я написала листа матері генеральної нашої конгрегації сестер ФСХ, щоб знову повернутися до монастиря. На той момент це була святої пам'яті с. Ноемі (FSK), моя колишня наставниця новіціату, яка допомагала мені переживати мою духовну темряву. Саме вона дала мені чудову життєву та духовну школу. Через рік я поїхала із сестрами до Польщі для розмови із с. Ноемі про розпізнавання мого покликання. За годину до зустрічі з нею я пережила страх, який охопив моє серце. Такий страх був у мене колись у першої ночі яку я пережила коли приїхала до сестер до Харкова. Пам'ятаю, як вставши рано вранці, моє серце було стиснуте цим страхом. Я не розуміла, що зі мною відбувається. У голові залунав голос: «Залиш усе. Повертайся назад. Іди до монастиря сестер Місіонерок Святої Сімейства. Навіщо тобі ці незрячі діти? Ти з ними не впораєшся. Тобі краще займатися катахезою із звичайними дітьми. Залиш усе. Повертайся!». Мені було страшно від цих слів. «Не невже я припустилася помилки» - думала я! І тут пролунав інший голос: «Якщо не ти, то хто? Хто допоможе цим дітям?!!». Після цих слів страх відразу залишив мене. Поділившись із моїми сестрами цими переживаннями, я почула від них, що це було духовне випробування. Що нечистий дух намагався збити мене зі шляху мого покликання.
Тепер, перед відповідальною розмовою, я знову відчувала цей самий страх. Я стала голосно закликати про допомогу мого Господа у молитві і слізно просила дати мені відповідь. Це був час молитви Божого Милосердя. Моє серце продовжувало стискатися від страху, а я почала співати молитву до Божого Милосердя. Так співаючи я йшла стежками по Лясках, но страх не залишав мене. Молячись, я дійшла до будинку інтернату для дівчаток. Я і не помітила, як переді мною постала с. Альберта (FSK). Вона колись була настоятелькою генерального дому Божої Матері Скорботної, що знаходиться у Варшаві і де проходить новіціат у наших сестер. Відразу побачила мій душевний стан сестра запропонувала відвідати виставку скульптур одного із випускників Лясок. Пам'ятаю, як вона сама проводила для мене цю екскурсію, але це мені не допомагало. Коли ми вийшли з виставкового приміщення, сестра раптом різко зупинилася і запитала мене: «Тебе мучить страх?». Я у відповідь кивнула. Вона продовжила. "Я знаю тебе. Ти дуже творча натура і я хочу тобі сказати, що ти зі своєю творчістю не впишешся до нашого монастиря. Тобі буде тісно у ньому. Не псуй свого покликання. У Харкові є вже свій єпископ, а у нас у Польщі відроджується одне з ранніх покликань у Церкві. Ці діви присвячені Богові. Я знаю, що дві харківські діви у вас вже дали такі обітниці на руки харківського єпископа. Думаю, що твоє покликання у цьому. Воно не обмежуватиме тебе у творчості і ти зможеш так само продовжувати жити та служиння незрячим у тісній співпраці з нашими сестрами. І пам'ятай - діви, присвячені Богу, – це прекрасне і перше покликання для жінок у ранній християнській церкві. І діви, присвячені Богу, – це не старі діви! Це краса і реалізація жіночого покликання в Церкві у всій її повноті, пов'язаній із Христом!» Після цих слів страх одразу залишив моє серце. Тепер мене чекала зустріч з матір'ю генеральною с. Ноемі. Отримавши благословення від неї і прийнявши взаємне рішення, що мої обіти, як діви присвячені богу, будуть тісно пов'язані зі співпрацею із сестрами ФСХ у Делі Матері Єлизавети Чацької я повернулася до Харкова.
15 травня 2004 р., через десять років від прийняття таїнства хрещення, у день народження для Неба блаженної Матері Єлизавети Чацької, засновниці сестер ФСХ, я дала свої обітниці як діва присвячена Богу у Харківському Римо-Католицькому кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії. Обряд посвячення, за спеціальним дорученням владики Станіслава Падевського, звершив єпископський вікарій о. Юрій Земінський (MIC).
Зараз я згадую слова мого першого настоятеля в м. Ростов-на-Дону о. Ярослава Вишневського – «Пам'ятай, твої майбутні вихованці ніколи не побачать твоїх картин». Тепер я розумію, що сама маю стати очима для них. Допомогти їм побачити світ прекрасним і відчути всю красу, яка оточує нас, розкрити їх творчий талант і передати своє неповторне відчуття внутрішньої краси через уяву, передаючи її у рельєфному малюнку.
Бути дівою посвяченою Богові – це велика відповідальність перед Господом, тому що треба нести Його світло людям і не заступити собою це Світло.
Бути педагогом - це також велика відповідальність, адже ти відповідаєш перед Господом Богом за виховання дітей, яких Він тобі довірив і не лише. Адже ти відповідаєш за них перед Богом, державою та їхніми батьками. Але не дивлячись на таку відповідальність, це щастя – бачити, як вони на твоїх очах ростуть, розвиваються, формують свій характер і особистість, як переживають разом із тобою свої радощі та негаразди, діляться та довіряють тобі свої перші почуття. І це не передані відчуття! Я вдячна Господу Богу за моє покликання, за Його безмірну Любов. Я щаслива і цю радість ніхто в мене не забере тому що я Його кохана, Йому присвячена і віддана на служіння для Слави Пресвятої Трійці! Амінь!
Агнес Кубанська (OCV) - діва присвячена Богу
Немає коментарів:
Дописати коментар